14.10.10р. Панахида в День Свята Покрови Божої Матері. День Українського козацтва

Оголошення

У четвер, 14 жовтня 2010р., о 13 год. на  території

 майбутнього Храму св. муч. Тетяни, біля встановленого Хреста

 по вул. Л.Визволителів 49а, в День Свята Покрови Божої Матері відбудеться  поминальна  ПАНАХИДА   

по  трагічно  загиблих: розстріляних, закатованих кременчан різних національностей та конфесій, останки яких покояться поблизу цього місця.

Запрошуємо усіх на Богослужіння, щоб пом’янути наших загиблих земляків у роки Великої Вітчизняної війни.

День Українського козацтва

[ред.]

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Де́нь Украї́нського коза́цтва та Української Повстанської Армії — свято України. Відзначається щорічно 14 жовтня в день свята Покрови Пречистої Богородиці.

[ред.]Історія свята

Свято встановлено в Україні «…враховуючи історичне значення і заслуги Українського козацтва у ствердженні української державності та суттєвий внесок у сучасний процес державотворення…» згідно з Указом Президента України «Про День Українського козацтва» від 7 серпня 1999 року № 966/99.

[ред.]Привітання

День українського козацтва відзначається в Україні згідно з Указом Президента України від 07.08.1999 № 966/99 в день свята Покрови Пречистої Богородиці. 7 серпня 1999 року Президент України, враховуючи історичне значення й заслуги козацтва в утвердженні української державності та його вагомий внесок у сучасний процес державотворення, визначив цю дату своїм указом.

В Україні немає більш важливого чинника, який би був і центром, і перехрестям, і змістом переважної більшості соціальних процесів, та більш важливого компонента національної й територіальної консолідації, ніж козацтво. Саме цей феномен сприяв виробленню такого способу життя українського етносу, який допоміг йому вижити в умовах не тільки відсутності власної держави, але й за часів тотального знищення всього національного, самобутнього. За останні три з половиною століття український народ тричі піднімався на боротьбу за встановлення державної незалежності.

Перший потужний спалах відродження власної державності припав на добу Козаччини. Друга спроба створити державу за козацькими традиціями демократизму і рівності робилася в період революційних змагань 1917–1920 рр. Третя – вже в наш час. Наприкінці 80-х рр. XX ст. інтерес до свого минулого та генетична пам'ять поряд з активізацією політичного життя в Україні спричинили виникнення козацьких громадських утворень: Козацького земляцтва (1984), що у 1989 р. перетворилося на Донецький курінь українського козацтва; спортивної школи козацького мистецтва «Бойовий гопак» у Львові (1985); Запорізького козацького товариства «Запорозька Січ» (1990); «Козацького товариства Київщини» (1990) та ін. Влітку 1990 р. відбулося святкування 500-річчя від дня першої писемної згадки про українських козаків. Особливим розмахом відзначалися урочисті заходи на о. Хортиця в Запоріжжі та с. Капулівка на Січеславщині. Це дало поштовх до створення цілої низки регіональних організацій українського козацтва – Карпатська Січ (Львівщина), Поліська Січ (Житомирщина), Прикарпатська Січ (Івано-Франківщина), Кальміуська паланка (Донеччина), Буковинська Січ (Чернівеччина), Херсонський кіш, Волинська Січ, Закарпатська Січ та ін. Їх члени активно підтримували демократичні процеси та створення незалежної Української держави. 14 жовтня 1991 р. на Всеукраїнській установчій козацькій раді було проголошено утворення єдиної загальноукраїнської громадської організації Українське козацтво, яка об'єднала усі регіональні козацькі структури України та української діаспори. З нагоди 10-річчя початку козацького руху 16 вересня 2000 р у Києві відбувся З'їзд козаків-засновників Українського козацтва. До 1995 р. процеси відродження козацтва в Україні наштовхувалися на певний спротив окремих державних структур: провокації під час проведення козацької ради в Переяславі-Хмельницькому (1992), затримання козацької старшини під час вшанування пам'яті П. Сагайдачного у Києво-Могилянській академії (1994), заборона поховання за участю козаків Патріарха Володимира (Романюка) поблизу Свято-Софіївського собору (1995) тощо.

І все-таки протягом 1990–2004 рр. українські козаки зробили значний внесок у справу реального втілення національної ідеї в українському суспільстві.

Враховуючи історичне значення і заслуги козацтва у створенні української державності та суттєвий внесок у сучасний процес державотворення, Президент України видав низку указів, що безпосередньо стосуються козацького руху, а 15 листопада 2001 р. було прийнято положення «Про Національну програму відродження та розвитку Українського козацтва на 2002–2005 роки». Метою Національної програми є подальший розвиток і утвердження козацтва як громадської сили, здатної істотно впливати на процес консолідації суспільства. Вона передбачає участь українського козацтва у військово-патріотичному вихованні молоді; створенні, відродженні, відновленні та охороні заповідних місць і об'єктів; проведення освітянських, культурно-просвітницьких заходів; науково-дослідної, пропагандистської та видавничої роботи; організацію туризму, спортивних змагань, здійснення господарської, природоохоронної та міжнародної діяльності.

На сьогодні зареєстровано близько десятка всеукраїнських громадських організацій українського козацтва та більш ніж п'ятсот обласних, районних, міських і сільських козацьких утворень. Серед них: «Українське козацтво» (1991), «Спілка козацьких організацій України» (1999), «Козацтво України» (2001), «Об'єднане козацтво України» (2003) та ін. На сьогодні у своїх лавах вони нараховують майже 200 тисяч осіб.

З 1991 р. постійно організовуються кінні походи «Козацькими шляхами», з 1992 р.– зарубіжні походи козацької чайки «Свята Покрова» до берегів Франції та Англії, з 1996 р. у Києві щорічно проводиться фестиваль-турнір бойових мистецтв «Козацька слава», з 1999 р. у Запоріжжі проходить щорічний фестиваль національних видів єдиноборств, а у Дніпропетровську – всеукраїнський чемпіонат козацького морського багатоборства. Періодично стартує регата пам'яті Сірка за маршрутом Київ–Запоріжжя–Босфор. У 2001 р. створено Всеукраїнську федерацію козацького двобою та Міжнародну федерацію бойового гопака.

[ред.]Джерела

Про День Українського козацтва | від 07.08.1999 № 966/99

Кредо Життя знайдене у церкві Святого Павла у м.Балтиморі, датоване 1692 роком

    Ходи спокійно у вирі життєвого галасу, суєти та поспішності і пам’ятай, який блаженний мир може бути в тиші. Наскільки можливо без компромісу будь у добрих стосунках з усіма. Говори правду спокійно і зрозуміло. Та слухай інших, навіть нудних і неосвічених, бо вони також мають що сказати.Уникай галасливих і агресивних людей, бо вони бентежать і дратують дух. Якщо ти будеш порівнювати себе з іншими, то станеш пихатим або розчарованим, тому що завжди будуть люди менш інтелектуальні або розумніші за тебе.
     Радій своїм досягненням, як і планам. Будь зацікавлений своєю роботою, якою скромною вона б не була. Це справжній скарб у мінливі часи. Будь обережним у ділових справах, тому що світ повний обману. Але нехай це не розчаровує тебе, тому що у світі є доброчесність. Тому що багато людей прагнуть високих ідеалів і скрізь життя повне оптимізму.
    Будь завжди самим собою. Не удавай показухи в любові, а також не будь цинічним у любові, тому що всупереч всій сухості і розчаруванням у житті вона вічна, як світ. Спокійно сприймай нестримний рух років, милостиво віддаючи те, що належало молодості. Виховуй силу власного духу, щоб захистити себе при несподіваному нещасті. Але не втомлюй себе фантазуванням та уявними здобутками. Будь реалістом. 
   Багато страхів народжується від самотності, яка навіює втому. Дотримуйся здорової самодисципліни в усьому, але будь добрим і лагідним до себе. Не обтяжуй себе самобичуванням. Бо ти дитина всесвіту не менш, ніж дерева і зірки. Бо ти маєш право бути тут. І зрозуміло це тобі чи ні , але, без сумніву, всесвіт розкривається для тебе.Для цього будь у мирі з Богом, як би ти не уявляв собі Його і якими б не були твої труди і прагнення в галасливому безладді життя. Зберігай мир із своєю душею. При всякій омані, яка несподівано торкнулась твоєї долі чи в тяжкій роботі, чи в розбитих мріях, пам’ятай – це все ж прекрасний світ! І ти в ньому непохитно прагни щастя. І будеш ним!

(переклад з англійської Валентини Прилюдько)

Закладений перший наріжний камінь Храму СВЯТОЇ МУЧЕНИЦІ ТЕТЯНИ

Незабаром свято св. вмч. і цілителеля Пантелеймона

    

Святий великомученик і цілитель Пантелеймон народився в місті Никомидії в сім’ї багатого язичника Євсторгія і мав ім’я Пантолеоном. Але мати його Еввула була християнкою. Вона хотіла виховати сина в християнській вірі, але померла, коли майбутній великомученик був ще юнаком. Батько віддав Пантолеона в початкову язичницьку школу, закінчивши яку юнак став навчатися мистецтву лікування у знаменитого в Никомидії лікаря Єфросина. 

Здібності Пантолеона стали відомими імператору Максиміану (284-305), який захотів бачити його при своєму дворі.

Саме в той час в Никомидії таємно проживали священномученики пресвітери Єрмолай, Єрмипп і Єрмократ, які врятувались після спалення 20000 християн в Никомидійській церкві в 303 році. Святий Єрмолай неодноразово бачив Пантолеона, який проходив поруч їх пристановища. Одного разу пресвітер покликав юнака до свого житла і розказав про християнську віру. Після цього Пантолеон кожного дня відвідував священномученика Єрмолая. Одного разу майбутній цілитель побачив на вулиці мертву дитину, якого вкусила гадюка і була ще поруч. Пантелемон став молитися Господу Ісусу Христу про воскрешення померлого і знищення ядовитої змії. Він твердо вирішив, що на випадок виконання його молитви стане послідовником Христа і прийме хрещення. Дитя ожило, а гадюка розлетілась на кусочки перед очима Пантолеона.

Після цього чуда Пантолеон був охрещений святим Єрмолаєм з іменем Пантелеймон, що в перекладі означає всемилостивий. Розмовляючи з своїм батьком святий Пантелеймон підготував і його до прийняття святого хрещення. Коли батько Євсторгій побачив як син іменем Ісуса Христа зцілив сліпого, то не вагаючись хрестився разом з прозрілим. Незабаром батько Пантелеймона помер і цілитель присвятив все своє життя хворим і вбогим. Він безвідплатно лікував всіх, хто до нього звертався, зціляв їх іменем Ісуса Христа. Святий Пантелеймон відвідував у в’язницях християн, якими були переповненні всі темниці, лікував їх від ран. Дуже швидко слух про милостивого лікаря ширився по всьому місту. Залишивши інших лікарів хворі стали звертатися тільки до нього.

Із заздрощів лікарі донесли імператору, що святий Пантелеймон лікує ув’язнених християн. Імператор Максиміан вмовляв святого спростувати ці доноси і принести жертву ідолам, але святий Пантелеймон сповідав себе християнином і на очах імператора зцілив розслабленого іменем Ісуса Христа. Роздратований Максиміан стратив зціленного, який прославляв Христа, а святого Пантелеймона віддав на жорстокі муки. Господь являвся святому і зміцнював перед стражданнями. Великомученика Пантелеймона повісили на дереві і рвали залізними кігтями, обпалювали свічками, потім розтягували на колесі, кидали в кипуче олово, а потім у море з каменем на шиї. З усіх тортур великомученик виходив неушкодженим і з сміливістю викривав імператора. Одночасно перед судом язичників стали пресвітери Єрмолай, Єрмипп і Єрмократ. Всі троє твердо сповідали свою віру в Спасителя і їм були відсічені голови.

За повелінням імператора великомученика Пантелеймона кинули до диких звірів у цирку. Але звірі лизали йому ноги і, штовхаючи один одного, старалися доторкнутися до руки святого. Глядачі піднімалися з місця і кричали «Великий Бог християнський!». Роздратований Максиміан наказав своїм воїнам сікти всіх, хто прославляв Ісуса Христа, а великомученику Пантелеймона відсікти голову.

Святого привели на місце страти і прив’язали до оливкового дерева. Коли великомученик молився, один з воїнів вдарив його мечем, але меч став м’яким, як віск і не наніс ніякої рани. Святий закінчив молитву і почув голос, який кликав страстотерпця до Царства Небесного. Почувши голос з неба воїни впали на коліна і просили прощення. Вони відмовили продовжувати страту, але великомученик Пантелеймон звелів продовжувати виконувати наказ імператора, сказавши, що інакше вони не будуть мати з ним частки в майбутньому житті. Воїни зі слізьми попрощалися з ним, цілуючи його.

Коли мученику відсікли голову, із рани потекло молоко. Оливкове дерево, до якого був прив’язаний святий, на момент його смерті вкрилося плодами. Багато з тих, хто був присутніми при страті святого увірували в Господа Ісуса Христа. Тіло святого, яке винули у вогнище, залишилося у вогні неушкодженим і було поховане християнами (+ 305). Слуги великомученика Пантелеймона Лаврентій, Васса і павіан бачили його страту і чули голос з неба. Вони написали розповідь про життя, страждання і кінець великомученика Пантелеймона. Святі його мощі часточками розійшлися по всьому християнському світі, а чесна глава знаходиться нині в Руському Афонському монастирі на честь святого великомученика Пантелеймона.

Шанування святого мученика в нашій Церкві відоме вже з ХІІ століття. Князь Ізяслав, в хрещенні Пантелеймон, син Мстислава Великого, мав зображення великомученика Пантелеймона на своєму шоломі. Заступництвом святого він залишився живим у битві 1151 року.

Великомученик Пантелеймон шанується в Православній Церкві як грізний святий, покровитель воїнів. Цей бік шанування розкриває його перше ім’я Пантолеон, що означає «у всьому лев». Друге ім’я дане при хрещенні – Пантелеймон – означає «всемилостивий» і розкриває шанування великомученика як цілителя. На святих іконах святий Пантелеймон зображається юнаком в червоному вбранні зі скриньочкою в лівій і ложечкою в правій руці, як безвідплатний лікар. До цілителя звертаються в молитві від недугу душевного і тілесного. Саме таким він зображений у великій іконі кафедрального патріаршого собору святого князя Володимира у м. Києві, де ще й поміщена часточка його святих мощів. На святих іконах великомученик часто зображається ще й із своїм житієм в картинках. Пам’ять його творить Свята Церква 9 серпня за новим стилем. Ім’я святого великомученика Пантелеймона закликається при звершенні таїнства Соборування, освячення води і в молитві за немічного хворого. Крім служби з каноном святому цілителю є ще й акафіст, який часто читається хворими для отримання зцілення.

Особливе шанування святому великомученику і цілителю Пантелеймону звершується на Афоні в Руському Пантелеймоновому монастирі. Перед свято розпочинається за вісім днів до свята. На вечірні кожного дня співаються молебні канони на 8 гласів, при цьому для кожного дня вони є різними. Другий день свята – день ктиторський. В день свята після вечірні звершується панахида за будівничими, жертводавцями обителі і роздається коливо. 

В народній традиції святий Пантелеймон вважається ще й оборонцем людей від вогню. Під час пожежі навколо будови, яка горіла, тричі обносили ікону святого Пантелеймона, щоб пожежа припинилась. Найчастіше це робили тоді коли вогонь виникав від грому. В день пам’яті селяни молилися святому Пантелеймонові й перед його образом запалювали свічки, щоб у полі копи зберіг від пожежі.

Святий великомученику і цілителю Пантелеймоне, моли Бога за нас грішних!

 http://katedral.org.ua/svjatyni/111-pantelejmon.html

Дай нам, Боже, сили до життя!

ГІМН УКАЇНСЬКОГО ПРАВОСЛАВНОГО БРАТСТВА ім. БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

На музику відомого усім маршу «ПРОЩАННЯ СЛОВ`ЯНКИ» в.агапкіна, текст за основу взятий у С. Білого.

Дай нам, Боже, сили до життя!

Встанем ми за Вкраїнську державу,
Покладем на вівтар ми життя,
Збережемо батьків наших славу –
Нам до рабства нема вороття!

Приспів:
І що б не було –
Ми знищимо зло,
Відтворимо знов
Ми радість, щастя і любов.

Дай нам, Боже, сили до життя!

Хай життя нам створило проблеми
Подолаємо їх за будь-що:
Ми у Братство відважних зберемо
Й нас тоді не зупинить ніщо.

І нехай нам чи гірко, чи. важко,
І нехай в нас нелегке життя –
Праця наша, смиренна і тяжка
Забезпечить нам всім майбуття!

СВЯТО БОГДАНОВОЇ КАПЛИЧКИ

"Козацька слава не вмре, не загине!-2010" відбулося 13 червня в с.Підлісці Кременецького району.

панахида по загиблих на війні та убієнних земляках

 Вперше в історії Незалежної України 7 травня 2010 року було проведено офіційну панахиду по розстріляних кременчанах різних національностей поблизу памятного знака на вул. Л.Визволителів, по усіх загиблих на фронтах Другої світової війни, тюрмах, концтаборах.Після панахиди на тому ж місці відбувся траурний мітинг, після якого представники Православного братства відвідали могили воїнів-визволителів, які не дожили до 65 річниці світлого дня Перемоги...

ПЯТИЙ МІЖНАРОДНИЙ МОЛОДІЖНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ДУХОВНОЇ ПІСНІ

    відбувся 16 травня 2010 року у м.Кременці. В рамках  цього фестивалю Українське Православне братство ім.Б.Хмельницького приймало в себе чоловічий хор < Каменяр> (диригент Степан Целюх) із м.Стрий Львівської області.У храмі Святого Преображення господнього, що в с.Підлісці, відбулося Богослужіння за участю згаданого хору, а по завершенні служби відбувся концерт духовного піснеспіву. Цього ж дня хор <Каменяр> взяв участь у гала концерті  в будинку культури м.Кременеця.

 

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Богдан Хмельницький

[ред.]

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Богдан Зиновій Хмельницький
Богдан Хмельницький Гравюра Гондіуса 2-ї половини 17 століття.
Народився	27 грудня 1595 (6 січня 1596)  Річ Посполита
Помер	25 липня (6 серпня) 1657 Чигирин  Гетьманщина
Проживання	Україна
Інші імена	Зиновій
Титул	гетьман
Наступник	Іван Виговський
Віросповідання	православний[Джерело?]
Дружина	Ганна Сомківна Мотрона Чаплинська Ганна Золотаренко
Діти	Тиміш Хмельницький Юрій Хмельницький Катерина (Олена) Степанія імена інших невідомі

Богдан Зиновій Михайлович Хмельницький (27 грудня 1595 (6 січня 1596 за новим стилем) — 25 липня (6 серпня за новим стилем) 1657,Чигирин) — шляхтич руський, реєстровий козак, військовий писар, з 1648 року — гетьман Війська Запорозького. Організатор повстання проти шляхти в Україні, яке переросло у Національно-визвольну війну українського народу проти Речі Посполитої. Засновник козацької держави на теренах Центральної України — Війська Запорозького, більш відомої як Гетьманщина. Через ненадійність кримських союзників та важку війну з Річчю Посполитою, у 1654 році в Переяславі уклав військовий союз з Московським царством. Наприкінці свого життя намагався переорієнтуватися на союз зі Швецією та Османською Портою, вбачаючи в амбіціях Москви небезпеку козацькому суверенітету.

Зміст  [сховати] 1 Біографічні відомості 1.1 Походження 1.1.1 Шляхетство 1.1.2 Місце народження 1.2 Освіта 1.3 Козацтво 1.4 Привід і початок повстання 1.5 Мирні жертви війни 1.6 На чолі українського визвольного руху 2 Військова і державотворча діяльність 2.1 Друга українсько-московська коаліція 2.2 Третя антипольська коаліція 2.3 Створення української держави 2.4 Відомості сучасників про державу Богдана Хмельницького 3 Родина 3.1 Дружини 3.2 Діти 4 Відгуки істориків 5 Постать Богдана Хмельницького в мистецтві 5.1 Тарас Шевченко 5.2 Інше 5.3 Музика 5.4 Кінематограф 6 Вшанування пам'яті 6.1 Населені пункти 6.2 Пам'ятники 6.3 Інші об'єкти, названі вчесть 6.4 Гроші та марки 6.5 Орден 7 Джерела 8 Виноски 8.1 Ресурси Інтернету 8.2 Література

[ред.]Біографічні відомості

Про життя Богдана Хмельницького до 1647 року відомо дуже мало. Традиційний рік народження козацького гетьмана — 1595 — вирахувано за відомостями венеціанського посла Нікколо Сагредо, який у 1649 році писав у своєму рапорті до венеціанської сенйорії, що Хмельницькому 54 роки.^[1]

М. Максимович висунув версію, що Богдан народився 27 грудня 1595 року, на свято Святого Федора Начертанного ^[2] та одержав ім'я Богдан, від народної форми церковного імені Теодор (Феодот)^{[Джерело?]}. Однак ця версія не пояснювала друге ім'я Богдана Хмельницького, Зиновій ^[3].

К. Когтянцта та С. Плохій припустили, що першим, хресним іменем Хмельницького було Зиновій, тому 27 грудня не могло бути його днем народження^{[Джерело?]}. С. Плохій висловив здогад, що Хмельницький міг народитися 2 листопада за юліанським календарем, коли у святцях фіксується ім'я Зиновій (до речі, єдине у православному церковному календарі) й бути хрещеним 10 листопада^[4] у день святого Феодота. У зв'язку з цим священик міг дати хлопчикові перше ім'я, Зиновій, за іменем святого в день, коли той народився, і друге ім'я — Богдан (Фео-дот) — відповідно до дня хрещення^{[Джерело?]}. Враховуючи, що ім'я Зиновій не було популярним серед українців, які прагнули уникати імен мучеників, до яких належав св. Зиновій, щоб дитина не мучилася у своєму житті, то Хмельницький й отримав друге ім'я Богдан, яким і користувався. Запропонована версія виглядає переконливою, але вона не пояснює причини святкування Богданом дня народження 27 грудня за юліанським календарем.

Відповідно, питання дати народження Богдана Хмельницького залишається відкритим і потребує подальшого вивчення.^[5][6]

[ред.]Походження

Найбільш поширеною є версія, що Богдан Хмельницький походив з українців дрібно-шляхетського роду (гербу «Абданк»^[7]). Однак є й інші версії.

Батько Богдана, Михайло Хмельницький, був на службі у коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, а потім у його зятя Яна Даниловича. 1620 року він брав участь у поході Жолкевського наМолдавію й загинув у битві з татарами під Цецорою;

Матір Богдана була козачкою і, найімовірніше, звалася Агафією^[8] Згодом після смерті чоловіка вона одружилася зі шляхтичем і «королівським жовніром» Василем Ставецьким, який пережив її й під час Хмельниччини, служив у війську Речі Посполитої на Білорусі. Його син Григорій, брат Богдана по матері, переселився до Білгорода у 1649 р., де одружився з вдовою-українкою, яка мала четверо дітей.^[9]

[ред.]Шляхетство

Історики мають надзвичайно мало відомостей про Михайла Хмельницького. І досі не поталанило з'ясувати, з якого поселення — Хмельника, Хмелева, Хмеліва, Хмельного чи Хмелівки — походив його рід. Припущення І. Крип'якевича, що він вийшов із с. Хмельника, розташованого у Перемиській землі, потребує переконливішої аргументації. А поки що можемо лише більш-менш упевнено стверджувати, що предки Богдана проживали у західному регіоні України. Є також версія про польське (мазовецьке) походження Михайла, але вона не підтримана більшістю істориків^[10]. Роберт Маґочі у своїй історії України пише про білоруське походження Михайла Хмельницького.^[11]

Деякі дослідники (Іван Каманін, Михайло Возняк) приписували Хмельницькому міщанське походження з Києва, де був тоді міщанський рід Хмелів^{[Джерело?]}. Можливо, найбільш екстравагантною є гіпотеза Томаша Падурри про єврейське походження Хмельницького^{[Джерело?]}. Падурра, спираючись на нібито бачені ним, але неопубліковані джерела, стверджував, що батько Хмельницького був сином різника із Хмельника на Поділлі, євреєм на ім'я Берко, що перейшов до католицької віри.^[12]

Навіть якщо прийняти, що Михайло Хмельницький справді був шляхтичем гербу «Абданк» (хоча Хмельницьких немає серед переліку родин, що належать до цього гербового клану^{[Джерело?]}), треба ще відповісти на питання, чи був шляхтичем Богдан. У повідомленнях венеціанця Альберто Віміни та шведського посла Самуеля Грондського, які відповідно у 1650 і 1656 рр. зустрічалися з Богданом і могли одержати від нього чи когось іншого в Чигирині інформацію, що Михайло був скараний судом чи то «баніцією», чи то «інфамією». Такі вироки суди виносили шляхтичам за напади на маєтки сусідів, свавільства, відмову коритися судовим ухвалам, за борги та ін. Не виключено, шо Михайло Хмельницький скоїв щось подібне і, рятуючись від ув'язнення, а то й смерті, утік поближче до Дикого Поля, де вироки судів ставали примарними. Можливо, втекти йому допоміг сам Жолкєвський чи хтось із його кола.^[13]

На думку Смолія і Степанкова, виходячи з норм тогочасного польського права (зокрема статуту 1505 р.), Богдан де-юре не належав до шляхетського стану. Адже, по-перше, шляхетство велося по материнській лінії^{[Джерело?]}. Якщо шляхтич брав шлюб із плебейкою, він автоматично позбавляв своїх майбутніх дітей шляхетства. А матір'ю Богдана була козачка, тобто особа негербова. По-друге, Михайло Хмельницький був покараний на інфамію, шо передбачала втрату шляхетства, а тому його діти не могли успадкувати шляхетства (принаймні до скасування інфамії), навіть якби він одружився зі шляхтянкою. Інше питання, шо у сповненому небезпек повсякденному житті на прикордонні Дикого Поля серед козаків, які вважали свій статус вояків рівним шляхетському, юридичні тонкощі успадкування шляхетства далеко не завжди бралися до уваги, а тому син чигиринського підстарости вважав себе повноправним шляхтичем, і цього ніхто не оскаржував.^[14]

Як аргумент проти шляхетського походження Богдана наводиться також те, що його сина Юрія король вважав за потрібне нобілітувати (але тут можна заперечити, що він точно був сином козачки). Інший аргумент — те, що за ординаціями 1638 року Богдана позбавили його посади військового писаря, коли посади такого рівня були зарезервовані лише за шляхтичами.^[15]

[ред.]Місце народження

Місце народження Хмельницького докладно невідоме. Є сучасна звістка (П. Оленського), що він народився в Черкасах, але вона непевна. В науковій літературі висловлювано різні думки про місце народження Хмельницького; називали Жовкву (С. Тароня, Наталія Полонська-Василенко та інші, спираючись на те, що до переїзду до Чигирина Михайло Хмельницький жив у Жовкві як один із слуг великого коронного гетьмана Станіслава Жолкєвського), Суботів або Чигирин (Іван Крип'якевич), Переяслав (М. Петровський), з яким життя Хмельницького особливо тісно пов'язане, тощо.

[ред.]Освіта

Будівля львівського єзуїтського колегіуму

Логічним є припущення, що Богдан отримав початкову домашню освіту, а далі навчався в парафіяльній школі. Палеографічний аналіз власноруч написаних гетьманом листів виявив почерк з прикметними рисами Київської школи^{[Джерело?]}. Тому не виключено, що навчався він у школі при якомусь із київських монастирів^{[Джерело?]}. Можливо, десь у 1609 році, на пропозицію гетьмана Жолкєвського, батько віддав його до Львівської єзуїтської колегії, де був учнем Андрея Ґонцеля-Мокрського, доктора теології, відомого письменника і проповідника^{[Джерело?]}. Там майбутній гетьман навчався п'ять-сім років, де був добре обізнаний з всесвітньою історією, в колеґії він дістав добрі знання латинської мови, досконало володівпольскою мовою, а згодом навчився ще турецької, кримськотатарської і французької мов^{[Джерело?]}. У 1648 році Мокрський входив до депутації львівських міщан до Хмельницького, що облягав Львів із своїм військом і татарами. Гетьман упізнав Мокрського, і залишившись один на один, упав у ноги своєму вчителеві та дякував за навчання.^[12]

[ред.]Козацтво

Вступивши до реєстрового козацтва, Хмельницький під час одного з боїв під Москвою врятував королевича Владислава, і потім той завжди прихильно до нього ставився. 1620 року у битві під Цецорою, батько й син Хмельницькі потрапили у турецький полон. Також існує думка, що старший Хмельницький загинув в цій битві. Знаходячись у Стамбулі, Богдан фактично виконував обов'язки перекладача при одному з командувачів турецького флоту, удосконаливши своє знання турецької мови.

У 1622 Хмельницький утік з полону (версії про викуп, матір'ю^[11] чи знайомими, вважаються малоймовірними в останніх біографіях Богдана Хмельницького)^[16][17], а батько залишився в Туреччині і незабаром помер^[18]. Також в деяких наукових працях висловлюється думка про фінансову допомогу козаків, які виділили кошти на викуп сина старого товариша.

Від 1622 по 1637 рік немає певних відомостей про життя і діяльність Хмельницького. Всі пізніші оповіді про його великі подвиги у війнах з татарами, турками, Москвою (під час Смоленської війни1632—1634 років) не мають документального підтвердження. Безперечне лише те, що вже в 1620-их роках Хмельницький зв'язався з Козаччиною, де він служив, мабуть у Чигиринському полку і брав участь у військових походах козаків проти татар і поляків.

Ганна Сомківна, перша дружина гетьмана

Біля 1625—1627 років Хмельницький одружився з Ганною Сомківною (козачкою з Переяслава) й заклав свою родину. Тоді ж він оселився на успадкованому по батькові хуторі Суботові, біля Чигирина. З 1637 року Хмельницький серед вищої козацької старшини. Він брав участь у повстанні проти Польщі і як військовий писар — підписав капітуляцію під Боровицею 24 грудня 1637 року. Восени 1638 року Хмельницький був членом козацького посольства до короля Володислава IV. Є підстави вважати, що він належав тоді до тієї старшини, яка вважала за можливе порозуміння Війська Запорозького з Польщею. Однак, дальший хід подій довів йому повну неможливість згоди. Польська ординація 1638 року скасувала автономію Війська Запорозького й поставила Козаччину в безпосередню залежність від польської військової влади в Україні. Хмельницький втратив військове писарство (цей уряд був скасований) і став одним з сотників Чигиринського полку.

Наступні роки Хмельницький присвятив головно своєму господарству на Чигиринщині (Суботів, слобода Новоселище й суміжні землі). Але самого господарства було замало для нього. В українській історіографії існує малопідтверджена легенда про те, що 1645 року він, разом з козацьким загоном на 2 тисячі^[19] чоловік був на службі французького уряду й, мабуть, брав участь в облозі Дюнкерка, де познайомився з визначним французьким полководцем — принцом Конде.^[20] Вже тоді був таким відомим козацьким ватажком, що Володислав IV, готуючи військову коаліцію проти Туреччини (в складі Польщі, Венеції та інших держав), вдався до нього по допомогу Війська Запорозького. Хмельницький був одним з козацьких делеґатів, з якими Володислав обговорював у Варшаві, в квітні 1646 року, плани майбутньої війни. Усе це піднесло його авторитет на Україні та в Польщі і за кордоном і створило йому широкі військові й політичні знайомства та зв'язки.

[ред.]Привід і початок повстання

Богдан Хмельницький з Тугай-Беєм у Львові. Національний Музей Варшави. Художник Ян Матейко, 1885 рік.

Можна думати, що десь у другій половині 1640-их років він нав'язав ближчий контакт з автономістичними колами української шляхти й вищого православного духовенства. Вже віддавна польські можновладці на Україні, політичні противники короля Володислава, дивилися на Хмельницького кривим оком. Особливо вороже ставилися до нього нові (з 1633) власники Чигиринщини — Конєцпольські, коронний гетьман Станіслав і його син, коронний хорунжий Олександр. За допомогою свого чигиринського підстарости Чаплинського, який мав особисті рахунки з Богданом Хмельницьким, вони вирішили позбавити його маєтку в Суботові. Чаплинський вчинив ґвалтовий «заїзд» на Суботів (хоч Хмельницький мав на нього королівський привілей з 1646), що було в ті часи звичною справою, зруйнував економію й пограбував майно Хмельницького, а слуги Чаплинського одночасно на Чигиринському ринку важко побили малого сина Хмельницького. Серед цих турбот і тривог 1647 померла дружина Хмельницького, а в кінці того ж року О. Конєцпольський наказав ув'язнити й стратити Б. Хмельницького, якого врятувала лише допомога й порука його друзів, серед чигиринської старшини, зокрема полковника С. М. Кричевського, кума й однодумця Хмельницького. В кінці грудня 1647 Б. Хмельницький з невеличким (300 чи 500) загоном козаків подався на Запоріжжя, там його було обрано за гетьмана, звідти на низ Дніпра. Це був початок нового козацького повстання, яке незабаром перетворилося на Національно-визвольну війну українського народу, очолену Б.Хмельницьким.

Конфлікт з Конецпольським і напади його агентури на майно і родину Хмельницького були тільки приводом для повстання його проти Польщі. Багато досліджень доводять, що причини розриву з Польщею були значно глибші, й що виступ і боротьба проти неї готувалися віддавна й не були несподіванкою ані для українських кіл, ані для польського уряду та його адміністрації на Україні. Зважившись на виступ Хмельницький розсилав по Україні універсали з закликом до оборони стародавньої грецької віри від неприятелів-ляхів ^[21].

Дуже важливо, що, починаючи війну з Польщею, Б. Хмельницький заручився союзом з Туреччиною й Кримом, які дали йому політичну і військову допомогу. Саме тому перемоги Б.Хмельницького 1648 у битві під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями запалили всенародне повстання українського народу проти польської адміністрації й польської шляхти та її агентури на Україні. Саме тоді було здійснено облогу Львова й Замостя, визволено з-під влади Польщі велику територію України. Учасник подій — Самовидець (Р. Ракушка) так описує цю хвилю революції, яка почалася в 1648 й дійшла до свого вершка наступного року:

«Так усе, що живо, поднялося в козацтво, аж заледво знайшол в яком селі такого человіка, жеби не міг албо сам, албо син до войска йти; а єжели сам нездужал, то слугу паробка посилал, а иніе килко их было, всі йшли з двора, тилко одного зоставали, же трудно было о наймыта …, навет где в городах были й права майдебурскіе — и присягліе бурмистрове й райцы свої уряды покидали, и бороди голили, до того войска ишли».

[ред.]Мирні жертви війни

Коли Хмельницький звернувся до населення України із закликом підтримати його у боротьбі з польською шляхтою, яка порушує веління короля, він обіцяв надати всім учасникам руху козацький статус. Саме з літа 1648 р. розгорнулася жорстока селянська війна під гаслом: «Змішати ворожу кров у полі з жовтим піском». Особливо часто насильство над неукраїнським населенням чинили загони М.Кривоноса, І.Ганжі, Олександренка, Чуйка, Степка, Неминикорчми, Вовгури-Лисенка. Гетьман навіть мав намір судити Кривоноса за надмірну жорстокість щодо членів польських таєврейських общин.

Не краще поводилась й інша сторона, про що красномовно свідчить універсал коронного гетьмана М.Потоцького, у якому той загрожував пограбувати все майно повстанців і поголовно знищити їхні сім'ї. Загальним правилом став масовий розстріл полонених, катування взятих у полон розвідників. В епоху релігійних війн подібна нетерпимість є не винятком, а правилом. Нерішучі спроби гетьмана та частини старшин ввести акції помсти у якось обмежене русло виявилися марними (так само було в поляків).

Хвиля народного гніву обрушилася не тільки на польську шляхту, а й на євреїв, уніатських священиків, ополячених українців.

Що стосується ставлення повстанців до представників іудаїзму (вихрещені євреї служили в армії Б.Хмельницького, навіть на старшинських посадах), то причиною масових погромів (у 171 населеному пункті України) був аж ніяк не раптовий сплеск антисемітизму. Більшість шляхтичів довіряли управління своїми маєтками в Україні євреям-орендарям, євреї були власниками шинків. У 1616—1622 рр. на Київщині 80 % прибутків старостату давали збори від оренди землі. У фільварках Г.Сангушка з 1601 р. євреї-орендарі, викупивши земельний фонд за 40 тис. злотих, навіть отримали право виносити смертні вироки непокірним селянам. Напруження зростало й з іншого боку: з 1640 р. православні ієрархи України заборонили парафіянам купувати у євреїв м'ясо, служити в них кухарями чи прибиральниками.

Кількість жертв єврейських погромів у роки Хмельниччини сягнула 16 — 19 тис. осіб.

[ред.]На чолі українського визвольного руху

Місце захоронення Хмельницького в Іллінській церкві

Тріумфальний в'їзд Хмельницького в Київ і зустріч його на Різдво 1648 як «пресвітлого володаря й князя Руси» свідчили, що початок нової козацько-гетьманської держави, власне держави Хмельницького був зроблений. Але цю державу треба було боронити, розбудовувати й забезпечити їй визнання й належне місце в системі європейських держав. Усе дальше життя Хмельницького було присвячене досягненню цієї мети. Як фундатор і будівничий, оборонець і господар нової української держави, Хмельницький виявив себе великим полководцем, талановитим дипломатом і першорядним державним діячем.

Богдан Хмельницький був людиною міцного здоров'я, але останні роки часто хворів. Він упокоївся 27 липня (6 серпня за новим стилем) 1657 в Чигирині і 25 серпня похований в Суботові, в Іллінській церкві, яку сам збудував. Вона мала стати родовою усипальницею Хмельницьких. Але після смерті забальзамоване і поховане тіло гетьмана зникло. Де саме воно знаходиться зараз, невідомо. Власне, існує дві версії цієї події, так звана польська й українська. За польською версією воєвода Стефан Чарнецький 1664 напав на Суботів, викопав домовину з тілом гетьмана, спалив і попіл вистрілив з гармати. Український варіант це припущення повністю відкидає, мовляв тіло Богдана було перепоховано його старим другом Лавріном Капустою. Щоб не допустити нової наруги над його тілом, нове місце поховання знало дуже обмежене коло осіб, які в ході війн загинули. Вчені припускають, що ймовірним місцем перепоховання праху хмельницького може бути "Семидубова гора" у с. Івківці, що неподалік Суботова. Але доказів підтвердження обох версій поки що немає.

[ред.]Військова і державотворча діяльність

Прапор Богдана Хмельницького. Абревіатура: БогданХмельницький, гетьманВійська Запорозького, егокоролівської милості.

Богдан Хмельницький

Як полководець Б.Хмельницький був блискучий стратег і тактик, знаменитий військовий організатор, мужній і хоробрий вояк. Він створив понад 300-тисячне українське військо, яке було першорядною збройною силою в тогочасній Європі й основою, на якій будувалася нова українська держава.

Але для утримання й розбудови держави, яка виникла революційним шляхом, потрібне було ще міжнародне визнання й військова допомога сусідніх держав. Досвід боротьби з Польщею в умовах польсько-шляхетського ладу й магнатської сваволі на кресах Речі Посполитої переконав Хмельницького та його однодумців, що повний й сталий успіх козацтва, а тим паче національних українських змагань без цих передумов і відповідної міжнародно-політичної кон́'юнктури неможливий. І тут виявився надзвичайний дипломатичний хист Б.Хмельницького. У своїй тривалій і не завжди переможній боротьбі проти Речі Посполитої Хмельницький створив, одну за однією, три могутні коаліції. Першою була українсько-кримсько-турецька коаліція, утворена в 1647—1648 pp. Вона паралізувала небезпеку з боку польсько-московського союзу А. Киселя 1647 й допомогла Україні здобути великі мілітарні успіхи, завершені Зборівською угодою 1649 року. Але, внаслідок трикратної зради кримського хана (Зборів 1649, Берестечко 1651, Жванець 1653) й пасивності Туреччини, Б.Хмельницькому не вдалося повністю використати успіхи й здобути остаточну перемогу над Польщею.

[ред.]Друга українсько-московська коаліція

Підпис Хмельницького: «Богдан Хмельницький, гетьман війська Запорозького, його королівської милості, рука власна.»

Підпис Хмельницького: «Богдан Хмельницький, гетьман війська Запорозького, вашого царського величества.»

Друга коаліція українсько-московська, з царем Олексієм Михайловичем, укладена в Переяславі 1654 (додатково затверджена березневими статями 1654 р., які козацьке посольство уклало з московським царем у м. Москва), згідно з якою Україна ввійшла до складу Московської держави на конфедеративній основі, й скерована також проти Польщі. Текст угоди так і не вдалося знайти, а тільки представники Росії опираються на чернетки. Не з вини Б.Хмельницького ця угода не принесла Україні всіх тих воєнних і політичних успіхів, задля яких її було створено. Частина вищого українського суспільства, козацька старшина, а також духівництво та київський митрополит не підтримали угоди й відмовилися присягати цареві. 1656 р. російський цар підписав у Вільно договір між Московією та Польщею, без участі українських представників, і фактично зрадив переяславські домовленості.

[ред.]Третя антипольська коаліція

Якщо перші дві коаліції мали на меті завдати Польщі військово-політичної поразки й забезпечити та ґарантувати цілісність і незалежність козацької держави, то третя антипольська коаліція (1656—1657) — союз між Україною, Швецією, Семигородом та іншими державами (Бранденбург, Молдавія, Валахія), — за планом Хмельницького, мала створити незалежну Руську державу (Велике князівство Руське) в межах цілої етнографічної території України та Білорусі під владою гетьмана й Війська Запорізького. Також у планах союзників була цілковита ліквідація польської держави («снести б Коруна вся, будто Коруна Польская и не бывала»), що дуже збентежило московський уряд, який доклав усіх зусиль, щоб перешкодити успіхові цієї коаліції (Віленська угода 1656Москви з Польщею без участи України, й війна Москви зі Швецією, союзником України). Московія, після підписання миру з Польщею, розпочала війну зі Швецією. Одночасно на теренах Речі Посполитої вирувала війна, що увійшла в історію під назвою "Потоп". Однак військові невдачі та нереалізація дипломатичних планів Б. Хмельницького прискорила його смерть.

Переговори Хмельницького з польским послом під Замостям (1649 р.), малюнок 17 ст.

[ред.]Створення української держави

Найбільшим досягненням Хмельницького у процесі Національно-визвольної війни українського народу було утворення й формування Козацько-Гетьманської Держави — Війська Запорізького (1648—1764). У всіх галузях державного будівництва — у війську, адміністрації, судівництві, фінансах, у царині економіки й культури, Хмельницький виступає, як державний діяч великого формату. Це виявилося в організації верховної влади нової української держави, яка під зверхністю й титулом Війська Запорізького й під владою його гетьмана об'єднала всі верстви українського народу. Б.Хмельницький створив не тільки державний апарат і виховав цілий гурт бойових військових і цивільних керівників як з козацької старшини, так і з української шляхти (І. Виговський, П. Тетеря, Д. й І. Нечаї, І. Богун, Г. Гуляницький, С. Мрозовицький (Н. Морозенко) та ін.), але й цілу провідну верству Козацько-Гетьманської Держави, яка, попри всі труднощі і поразки, зуміла свої завоювання зберегти і вдержати, супроти навали Москви і польсько-турецьких зазіхань, майже до кінця XVIII ст.

Богдан Хмельницький з полками (позначені булавами).Малюнок 18 століття.

Спочатку Б.Хмельницький досить обережно ставився до висунення гасла юридично незалежної козацької України, добре розуміючи небезпечність такого кроку за тодішніх політичних умов та реальну вагу Війська Запорозького в системі європейського світопорядку. Але водночас вільним вибором сюзерена він ніби заявив про свої претензії на статус незалежного правителя. В політичній програмі Хмельницького поєднувалися традиційні й новаторські ідеї, синтез демократії часто охлократичного типу, авторитаризму та ідеї релігійного відродження. Але навряд чи можна погодитися з оцінкою Б.Хмельницького, яку дав свого часу М.Грушевський: «Затхлиною і мертвечиною віє на нас з декларацій гетьманського осередку всього сього десятиліття».

Шість років боротьби за Українську державу під час Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648—1654років продемонстрували надзвичайно високий як на той час рівень громадянської зрілості наших предків. Перемоги українського війська над польською шляхтою, постать Богдана Хмельницького як державного діяча, полководця, дипломата, запорозькі козаки і їхня легендарна відвага та умілість у бойових діях викликали захоплення всього світу. В короткий строк і в екстремальних умовах бойових дій створена Богданом Хмельницьким козацька держава характеризувалася високими демократичними принципами самоврядування. При гетьманові України існував дорадчий орган — Рада Генеральної старшини, яка обговорювала найскладніші питання державного життя та поточні справи. Водночас на Запорожжі діяла Рада січової старшини на чолі з січовим отаманом, яка приймала рішення, що стосувалися Запорозької Січі.

Ще одним важливим органом державного самоврядування була полкова Рада, яка крім поточних питань полкового життя обирала з участю козаків полкову старшину та полковника. Хмельницький запровадив ефективну податкову систему, за деякими даними, збирався налагодити карбування власних грошей. Встановив і підтримував дипломатичні стосунки з багатьма країнами Європи, зокрема з Польщею, Туреччиною, Молдовою, Волощиною, Австрією, Швецією, Італією, Трансільванією, які визнали Україну як суб'єкт міжнародного права. Водночас він організував ефективну і розгалужену службу безпеки. Великий канцлер литовський Ольбрахт Радзивілл писав у своєму щоденнику «про розвідників Хмельницького, котрих він мав повсюди, навіть у Венеції». Український історик Іван Крип'якевич зауважував, що гетьман «мав не тільки дуже точні відомості про події у Польщі, Криму, Туреччині, карпатських князівствах, але також стежив за політикою Швеції, Німеччини, Австрії, Італії, збирав потрібні відомості через своїх послів та агентів, користувався повідомленнями чужоземних посланців. Зібрані відомості він умів використовувати для політичних цілей — своїми рішеннями захоплював ворогів зненацька». Усе вищезазначене, як і продумана, ефективна і злагоджена організація адміністративно-територіального, судового та військового устрою, давало надію Хмельницькому утвердити Українську державу.

[ред.]Відомості сучасників про державу Богдана Хмельницького

Українська держава Богдана Хмельницького викликала захоплення численних сучасників — дипломатів, мандрівників, літописців. Італієць Альберто Віміна, який особисто бачив гетьмана 1656року й неодноразово розмовляв з ним, у своїх спогадах пише про український народ у період його найвищого злету в часи Хмельниччини. Особливо його вразила демократична форма правління козаків — скликання Ради для обговорення важливих державних питань, коли козаки у присутності гетьмана спільно їх вирішують. Подорожні нотатки сирійського архідиякона Павла Алеппського, який описав подорож антіохійського патріарха Макарія по Україні у 1654 і 1656 роках, зафіксували для нас подробиці побуту і звичаїв українців, які здивували його тим, що скрізь зустрічали хлібом-сіллю як символом добробуту. Описуючи своє враження від гетьмана Хмельницького, Павло Алеппський підкреслює: «Так ось він, Хмель, якого слава й ім'я рознеслися по всьому світу». Багато і захоплено пише мандрівник про освіту в державі Хмельницького: «Всі вони, за винятком небагатьох, навіть більшість дружин і дочок, уміють читати і знають порядок церковних служб… Число письменних особливо збільшилося з часу появи Хмеля». Алеппського вразила велика друкарня у Києво-Печерській лаврі, де «виходять усі їхні церковні книги дивного друку, різного кольору і вигляду, а також малюнки на великих аркушах, визначні місця країн, ікони святих, вчені дослідження тощо».

Польський історик Людвік Кубаля, котрий присвятив багато років дослідженню життя й діяльності Богдана Хмельницького, порівнював українського гетьмана з його сучасником — вождем Англійської революції середини XVII століття Олівером Кромвелем, відзначаючи при цьому, що завдання у Богдана Хмельницького виявилося набагато складнішим, оскільки «він не мав у своєму розпорядженні вишколеної інтелігенції й засобів старої, сильної держави. Військо, фінанси, державне господарство, адміністрація, зносини з сусідніми державами — все це треба було створити… Він мусив добирати і вчити людей. Була то людина з кожного погляду надзвичайних вимірів, він переростав талановитих людей настільки, що переступав межі збагненного».

[ред.]Родина

Докладніше: Хмельницькі

Старший син Тиміш

Мотрона Чаплинська

Ганна Золотаренко

[ред.]Дружини

Богдан Хмельницький був одружений тричі:

• перша дружина його Ганна Сомківна — донька багатого переяславського купця, мати всіх його дітей. З нею Богдан взяв шлюб біля 1625—1627 років. Померла передчасно;
• другий шлюб на початку 1649 року зв'язав його з колишньою жінкою його ворога Чаплинського — Мотроною, найбільшим коханням гетьмана, яка була страчена його сином Тимошем у травні 1651 року за підозрою у зраді;
• влітку 1651 року Богдан Хмельницький одружився втретє з Ганною Золотаренківною, міщанкою з Корсуня, вдовою полковника Пилипа (Пилипця). Радниця Хмельницького і розпорядник сімейного скарбу, вона надовго пережила його, і в 1671 році стала черницею з ім'ям Анастасія Києво-Печерського жіночого монастиря.

[ред.]Діти

Хмельницький мав двох синів і чотирьох доньок (за деякими даними семеро дітей):

• старший син Тимофій (Тиміш), народився 1632 року, був одружений в 1652 році з донькою молдавського господаря Василя Лупула — Розандою (Роксандою). Його Хмельницький вважав своїм спадкоємцем, але Тиміш загинув 15 вересня 1653 року, смертельно поранений під час облоги молдавської фортеці Сучави, яку він боронив зі своїм козацьким військом, захищаючи тестя Василя Лупула. Він залишив двоє дітей-близнят, доля яких невідома;
• молодший син Хмельницького — Юрій (Юрась) народився біля 1641 року, навчався в Києво-Могилянській Колегії, і 1657 року, ще за життя батька, був обраний гетьманом-наступником, при реґенті Івані Виговському, який 27 серпня 1657 року перебрав булаву. Згодом Юрась ще двічі був гетьманом (раз від поляків наЛівобережній Україні, а вдруге від турків на півдні України). Юрась настільки втратив авторитет серед українців, що турки були змушені через яничар прислати йому на підносі шовковий шнур від султана. Вважалося, що людина була повинна самостійно повіситись на цьому шнурі, а яничари при потребі допомогти виконати волю султана;
• донька Хмельницького — Катерина (Олена) була одружена з Данилом Виговським, і після його смерті в московському полоні стала другою дружиною гетьманаПавла Тетері. Померла у 1668 році;
• друга донька — Степанія була дружиною Івана Нечая. Їхнє весілля відбулося у середині 1650 року. 4 грудня 1659 року під час облоги Бихова Степаниду разом з чоловіком взято у полон. Припускають, що її заслано в Сибір;
• імена двох інших доньок гетьмана — одна з них була за корсунським сотником Глизьком (Улезком), який загинув у війні з Польщею в 1655 році, а друга вийшла за новгород-сіверського козака Л. Мовчана (1654), — лишилися невідомими.

Гетьманський рід Хмельницького згас у кінці XVII століття. Пізніші Хмельницькі, яких чимало було на Лівобережній Україні і в Росії у XVIII—XIX століттях, були іншого походження.

[ред.]Відгуки істориків

Великий рух народній, піднятий Хмельницьким, дав новий лад усій східній Україні — Гетьманщині.

Михайло Грушевський, 1913;

Хмельницький став керівником Визвольної війни завдяки тому, що здобув довір`я мас. Він ріс і жив серед козацтва, розумів його прагнення й інтереси. Народні маси зустріли Хмельницького з цілковитим довір'ям, розуміючи, що він є справжнім захисником їх інтересів.

Іван Крип'якевич, 1954;

Він поводився так, неначе був монархом суверенної держави, й розвинув широку дипломатичну акцію на міжнародному полі для зміцнення свого становища.

Дмитро Дорошенко, 1921.

[ред.]Постать Богдана Хмельницького в мистецтві

Постать Богдана Хмельницького знайшла відображення і в українському, і в російському, і в польському мистецтві.

[ред.]Тарас Шевченко

Т. Шевченко. Смерть Богдана Хмельницького (1836-37)

Т. Шевченко. Богданові руїни у Суботові

Великий український поет звертався до образу Б.Хмельницького неодноразово як у поетичній, так і у художній творчості. Вперше - у 1837 році, вофорті «Смерть Богдана Хмельницького». Свої враження про події минулого Шевченко передав також у роботах «Дари в Чигрині 1649 року», «Богданові руїни в Суботові», «Богданова церква в Суботові», в останніх - переважає елегічний настрій.

У поетичний творчості образ Хмельницького проходить у багатьох творах, зокрема у віршах («Розрита могила», «Великий льох», «Стоїть в селі Суботові», «За байраком байрак», «Осії. Глава XIV», «Якби-то ти, Богдане п'яний...» та ін.), драмах («Назар Стодоля», «Никита Гайдай»), російськомовній прозі («Близнецы», «Прогулка с удовольствием и не без морали»). Оцінка Хмельницького виглядає доволі неоднозначною. У ряді творів поет називає Хмельницького «славним», «благородним», «праведним гетьманом», «козацьким розумним батьком». В той же час Шевченко негативно оцінює наслідки єднання з Московією:

... Ото церков Богданова.Там-то він молився,Щоб москаль добром і лихомЗ козаком ділився.Мир душі твоїй, Богдане!Не так воно стало;Москалики, що заздріли,То все очухрали.

Могили вже розриваютьТа грошей шукають,Льохи твої розкопуютьТа тебе ж і лають,Що й за труди не находять!Отак-то, Богдане!Занапастив єси вбогуСироту Украйну!За те ж тобі така й дяка... [22]

Найвідвертішого осуду Хмельницький отримує у вірші "Якби-то ти, Богдане п’яний", що був тривалий час забороненим до друку:

Великий, славний! та не дуже... Якби ти на світ не родивсь Або в колисці ще упивсь... То не купав би я в калюжі Тебе преславного. Амінь.[23]

[ред.]Інше

Будь ласка, допоможіть розширити або вдосконалити цей розділ. Додаткова інформація про те, що необхідно зробити, може бути на сторінці обговорення.

В радянські часи - драма О. Корнейчука «Богдан Хмельницкий». Французький письменник-романист 19 століття Проспер Меріме написав нарис про Богдана Хмельницького, також існує книга «Богдан Хмельницький» сучасної письмненниці О. І. Рогової.

[ред.]Музика

Серед українських композиторів спеціальну увагу образу Хмельницького приділив Костянтин Данькевич. Він є автором симфонічної поеми «Богдан Хмельницький» (1940), а також опери «Богдан Хмельницький» (1951, лібрето О.Корнейчука). Провідною ідеєю опери стала популярна на той час ідея єдності українського і російського народів. Музика багато в чому наслідує традицію «Івана Сусаніна» Глінки, заключний хор «Пришел желанный, счастливый день» побудований на інтонаціях російської народної пісні «Слава»^[24]. Ця опера швидко потрапила в репертуари радянських оперних театрів, а композиторові принесла Шевченківську премією.

Образ Хмельницького знайшов втілення в українській музиці і через творчість Т.Шевченка. Вірш «за байраком байрак» став народною піснею ^[25]. Інтонації цієї пісні використав Б.Лятошинськийоднойменному хорі (1960)^[26], звучання хору набуває напруженого трагізму. В українській рок-музиці знайшов своє прочитання вірш «Стоїть в селі Суботові…» у пісні «Суботів» гурту "Кому Вниз" (1990).

[ред.]Кінематограф

Його образ створено М. Мордвиновим у фільмі І. Савченка «Богдан Хмельницький» (1941), Б. Ступкою у польській кінокартині Єжи Гофмана «Вогнем і мечем» (1999), а також в документальній стрічці «Богдан Хмельницький» (1990).

У 2008 році на широкий екран вийшов український фільм «Богдан-Зиновій Хмельницький» (режисер — Микола Мащенко)

[ред.]Вшанування пам'яті

Пам'ятник Богдану Хмельницькому в Києві

Орден Богдана Хмельницького I ступеня у незалежній Україні

Орден Богдана Хмельницького I ступеня у СРСР

Реверс пам'ятної монети

[ред.]Населені пункти

В 1954 році місто Проскурів було перейменовано на Хмельницький, а в 1943-му місто Переяслав — наПереяслав-Хмельницький.

[ред.]Пам'ятники

Дивись основну статтю: Пам'ятники Богданові Хмельницькому.

У Києві існує пам'ятник Богдану Хмельницькому, якого зображено верхи на коні. Також пам'ятники встановлені у містах Чигирин на Богдановій горі, Хмельницькому, Черкасах, Скалаті та в селі Суботові. ВЗапоріжжі пам'ятник встановлено на вул. Б.Хмельницького , а також пам’ятний знак Б. Хмельницькому на острові Хортиця. Напис на камені: "У січні 1648 р. біля о. Хортиця запорізькі козаки на чолі з Б. Хмельницьким вперше розгромили загін польських гнобителів".

[ред.]Інші об'єкти, названі вчесть

Іменем Богдана Хмельницького названі вулиці і площі в багатьох містах і селах України, воно присвоєне академії Державної прикордонної служби України в місті Хмельницькому та університету в Черкасах. Також у Чигирині діє музей Богдана Хмельницького.

[ред.]Гроші та марки

Портрет Богдана Хмельницького зображено на банкноті номіналом 5 гривень. Також Національний банк України випускав в обіг пам'ятні монети номіналом 200000 карбованців з 19 липня 1995 року та номіналом 1000000 карбованців з 21 червня 1996 року. 23 вересня 1995 року Пошта України випустила поштову маркуноміналом 40 000 карбованців з портретом гетьмана.

[ред.]Орден

За часів СРСР існував Орден Богдана Хмельницького, призначений для нагородження як офіцерського, так і солдатсько-сержантського складу. Також Орден Богдана Хмельницького встановлений у сучасній Україні для нагородження громадян України за особливі заслуги у захисті державного суверенітету, територіальної цілісності, у зміцненні обороноздатності та безпеки України.

[ред.]Джерела

• Kojałowicz, Albert Wijuk. Herbarz szlachty Wielkiego Ksiestwa Litewskiego zwany NOMENCLATOR. — Kraków 1905. — Chmielnicki

[ред.]Виноски

1. ↑ Janusz Kaczmarczyk, Bohdan Chmielnicki, Wrocław-Warszawa-Kraków, Zakład Narodowy imienie Ossolińskich Wydawnictwo, 2007 (ISBN 978-83-04-04921-5) stor. 12
2. ↑ Житие и страдание святого преподобномученика и исповедника Феодора и брата его преподобного Феофана начертанных
3. ↑ В урочистій обстановці духовенство й інколи старшини називали його Зиновієм, хоча сам себе так ніколи не іменував
4. ↑ Требники зобов'язували хрестити здорову дитину на восьмий день після народження.
5. ↑ Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький, Альтернативи, 2003 (ISBN 966-7217-76-0), стор.55-56
6. ↑ Згідно з сучасним календарем, день Святого Зиновія 30 жовтня за юліанським календарем (див. Страдание святого священномученика Зиновия епископа Эгейского, и сестры его Зиновии &#8224 Православные имена - Pravoslavie.name), і варто взяти до уваги те, що в католицькій церкві день Святого Федора Начертанного припадає на 11 листопада [1].
7. ↑ Варіантами цього герба є також Масальський (яким король Ян Казимир офіційно нагородив його сина Юрія під час нобілітації, та «Сирокомля»
8. ↑ До такої думки дійшов І. Верба на основі аналізу «Помяника» Михайлівського Золотоверхого монастиря від 1667 р. про рід Б. Хмельницького, складеного особою, добре обізнаною з життям його сім'ї.
   Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький, Альтернативи, 2003 (ISBN 966-7217-76-0), С.55
9. ↑ Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький, Альтернативи, 2003 (ISBN 966-7217-76-0), С.59
10. ↑ Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький, Альтернативи, 2003 (ISBN 966-7217-76-0), стор.54
11. ↑ ^а б Robert Magocsi, A History of Ukraine, University of Toronto Press, 1996 (ISBN 0-8020-7820-6, 9780802078209), стор.196
12. ↑ ^а б Janusz Kaczmarczyk, Bohdan Chmielnicki, Wrocław-Warszawa-Kraków, Zakład Narodowy imienie Ossolińskich Wydawnictwo, 2007 (ISBN 978-83-04-04921-5) stor. 19
13. ↑ Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький, Альтернативи, 2003 (ISBN 966-7217-76-0), стор.55
14. ↑ Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький, Альтернативи, 2003 (ISBN 966-7217-76-0), стор.57
15. ↑ Janusz Kaczmarczyk, Bohdan Chmielnicki, Wrocław-Warszawa-Kraków, Zakład Narodowy imienie Ossolińskich Wydawnictwo, 2007 (ISBN 978-83-04-04921-5) stor. 17.
16. ↑ Janusz Kaczmarczyk, Bohdan Chmielnicki, Wrocław-Warszawa-Kraków, Zakład Narodowy imienie Ossolińskich Wydawnictwo, 2007 (ISBN 978-83-04-04921-5) stor. 20
17. ↑ Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький, Альтернативи, 2003 (ISBN 966-7217-76-0), стор.59
18. ↑ В. В. Петровський, Л. О. Радченко, В. І. Семененко. «Історія України. Неупереджений погляд». Видавнічий дім Школа. 2007. стор. 128—129. ISBN 966-8182-62-6
19. ↑ У найбільш фантастичних версіях більш як 20 тисяч
20. ↑ Частиною цієї легенди є абсолютно фантастичне твердження, що одним з соратників в цьому поході був легендарний пізніше Іван Сірко, що походить від ототожнення учасника облоги Дюнкерка французького графа де Сері із Сірком.
21. ↑ Нарис історії України з найдавніших часів до кінця 18 ст. Яковенко Н.
22. ↑ "Стоїть в селі Суботові"
23. ↑ Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 308; 718-719.
24. ↑ Опера "Богдан Хмельницький" на сайті 100 опер
25. ↑ [2][3]
26. ↑ С.В. Горбач трагізм образа козака в оригінальних хорових творах Б.Лятошинського

[ред.]Ресурси Інтернету

• Хто є хто в Україні
• Довідник з історії України

[ред.]Література

	Портал «Історія»
	Портал «Біографії»
	Портал «Україна»
	Богдан Хмельницький у Вікіцитатах?
	Богдан Хмельницький на Вікісховищі?
	Богдан Хмельницький на Родоводі?

• Коваленко Сергій. Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Т.1-3. - Київ: Видавництво "Стікс", 2007-2009.
• Крип'якевич І. Богдан Хмельницький;
• Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький, Альтернативи, 2003 (ISBN 966-7217-76-0)
• Janusz Kaczmarczyk, Bohdan Chmielnicki, Wrocław-Warszawa-Kraków, Zakład Narodowy imienie Ossolińskich Wydawnictwo, 2007 (ISBN 978-83-04-04921-5).
• Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989. ;
• Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
• Всемирньїй биографический знциклопедический словарь. М., 1998. — С.824—825;
• УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999. — С.1455;
• Шаров І. 100 видатних імен. К., 1999. — С.443—444;
• Видатні діячі України минулих століть. К., 2001. — С.566—567;
• Иллюстрированньїй знциклопедический словарь. М., 2000. — С.1328;
• Сто найвідоміших українців. М.; К., 2002. — С. 106—121.
• Лавріненко Н.П. Де шукати прах Богдана Хмельницького // День - 27 квітня 2006 р.

Категорії: Статті з твердженнями без джерел | Персоналії за алфавітом | Статті, які слід доробити | Малий словник історії України | Персоналії Хм | Богдан Хмельницький | Хмельницькі |Персоналії:Чигиринський район | Персоналії:Суботів (Чигиринський район) | Полководці | Українські військовики | Гетьмани | Правителі України | Народились 6 січня | Народились 1596 | Померли 6 серпня | Померли 1657